Колос Родоський

Колос Родоський — величезна статуя грецького бога Сонця Геліоса, споруджена між 292 та 280 роками до н. е. на вході до гавані острова Родос, Греція, учнем Лісіппа, Харесом із Ліндоса. Статуя вважалася одним із Семи Чудес Античного Світу: за час свого існування була вона найвищою статуєю світу, висотою 70 ліктів (31,5 м).
Після швидкої смерті Александра Македонського у 323 році до н. е. відсутність єдиного спадкоємця престолу породила численні міжусобні війни між його полководцями. Урешті-решт, імперія розпалася на чотири частини, а Родос відділився та увійшов у союз із Птолемеєм Сотером, тодішнім завойовником Єгипту. Союз контролював значну частину торгових шляхів у східному Середземномор'ї, включно із виходом до Егейського моря.
У 305 році до н.е. військо Антигона Одноокого, повелителя на чолі із його сином, Деметрієм І, «завойовником міст», узяло в облогу Родос з армією чисельністю 40 000 чоловік. Проте місто було добре укріплене, і Деметрію довелося будувати високі облогові башти, щоб дістатись до стін міста. Погані погодні умови, хитрість та запеклий опір родосців ніяк не сприяли завоюванню міста.
У 304 р. до н.е. Птолемей відправив свій флот на допомогу місту і Деметрію довелось поспішно відступити, залишивши майже все військове приладдя. Щоб відсвяткувати перемогу, родосці продали військові трофеї за 300 талантів і на виручені гроші вирішили збудувати грандіозну статую своєму заступнику, богу Сонця Геліосу.
Місце для статуї підібрали на вході у гавань до острова Родос. Геліос був не просто особливо шановним божеством на острові — він був його творцем. Вважалося, що не маючи місця йому присвяченого, сонячний бог виніс острів на своїх руках з морської глибини.
Кошти на спорудження статуї отримали за рахунок продажу різноманітних облогових знаряддів, кинутих ворогом при відступі. Серед них також чудо військової техніки — гелеополіда — величезна облогова вежа, включно з тараном, катапультами, майданчиками для розміщення штурмових загонів, перекидними містками.
Спорудження монумента доручили відомому скульптору Харесу із Ліндоса, учню прославленого Лісиппа. Раніше Лісипп спорудив 18-метрову статую Зевса у Таранто. Через 12 років перед жителями острова постала велична картина: біля входу в гавань на біломармуровому пагорбі підносилася гігантська бронзова фігура бога Сонця.
На штучному пагорбі Харес встановив три кам'яних стовпи — на двох з них кріпилися бронзові деталі, що зображали ноги і торс гіганта, на третьому — деталі плаща. «Збирання» статуї здійснювалося знизу вгору — спочатку формувалися ступні, потім ікри і т. д. По мірі закріплення деталей їх засипали землею, створюючи таким чином майданчик для роботи на вищому рівні. Лише коли статуя була повністю готова, пагорб був прибраний.
База була зроблена з білого мармуру, спершу були встановлені ноги статуї, а потім і вона сама. Бронзова форма божества була закріплена залізними і кам'яними конструкціями. Його голову прикрашав вінець із семи променів Сонця, які розходилися в боки. Вважалося, що лівою рукою він підтримував спадаючий плащ, а долонею правої, зігненою в лікті, прикривав очі, вдивляючись в морські далі, поки не знайшлася монета міста Анхіала. На ній статуя Геліоса була зображена у початковому вигляді. Бог тримав в лівій руці Діоніса, а у високо піднятій правій руці — виноградне ґроно, показуючи його оборонцю виноградарства. За свідченням римського вченого і письменника Плінія Старшого, який вивчав частини зруйнованої скульптури, не кожному вдавалося обхопити великий палець на руці гіганта.
Слава про Колоса Родоського рознеслася по всьому Середземномор'ю, безліч мандрівників з інших країн приїжджали помилуватися витвором мистецтва.

Мавзолей у Галікарнасі

Мавзолей — храм-гробниця і надгробний пам'ятник царя Мавсола (грец. Μαύσωλος), споруджений у середині IV століття до н. е. за наказом його дружини Артемісії III в Галікарнасі (сучасний Бодрум, Туреччина), одне з античних чудес світу.
За давніми переказами, Мавсол був правителем Карії — країни що входила до складу Перської імперії, з 377 по 353 рік до н. е. Столицею області було місто Галікарнас. Мавсол змінив свого батька на посаді повелителя міста і сатрапа провінції.
Мавсол одружився на своїй сестрі Артемізії. Набуваючи все більшої могутності, він став задумуватися про гробницю для себе і своєї цариці. На його думку, це повинна була бути надзвичайна гробниця. Мавсол мріяв про величний пам'ятник, який би нагадував світу про його багатство і могутність ще довго після його смерті.
Помер Мавсол до закінчення робіт над гробницею, але його вдова продовжувала керувати будівництвом до повного завершення, приблизно в 350 року до н. е. Гробниця була названа мавзолеєм, на ім'я царя, і це слово стало означати всяку значну і величну гробницю.
До будівництва і оздоблення мавзолею були залучені відомі майстри, в тому числі прославлені скульптори Скопас, Бріаксид і Леохар. Останній служив придворним скульптором Александра Македонського, його творчість високо поціновував древньогрецький філософ Платон.
Майже неушкодженим Мавзолей простояв 1800 років. Та через вісімнадцять століть землетрус зруйнував його до основи.
У 1489 році християнські лицарі-йоаніти стали використовувати його уламки для замка, який вони зводили неподалік. Вони склали частину кріпосних стін з блоків зеленого каменя, характерних для основної частини Мавзолею. Через кілька років лицарі виявили усипальню Мавсола й Артемізії. Але вони залишили поховання на ніч без охорони, і його розграбували мародери, яких привабили золото і коштовності.
Ще триста років пройшло, перш ніж археологи приступили тут до розкопок. Вони відкрили частини основи Мавзолею, а також статуї і рельєфи, які не були розбиті або украдені. Серед них виявилися величезні статуї, що зображали, як вважають археологи, царя і царицю. У 1857 році ці знахідки були перевезені в Британський музей у Лондоні.
Протягом останніх років проведено нові розкопки, і тепер на цьому місці в Бодрумі залишилася лише пригорща каменів.

Статуя Зевса в Олімпії

Ста́туя Зе́вса Олімпі́йського — за переказами, одне з Семи чудес світу — це давньогрецька статуя Зевса роботи Фідія, була встановлена в центрі Храму Зевса в Олімпії на півострові Пелопоннес.
Статуя Зевса не збереглась донині, проте численні описи в творах древніх істориків, археологічні знахідки (невеликі копії, зображення на монетах) донесли до нас скульптурний образ давньогрецького божества.
Хрисоелефантинна статуя бога заввишки сягала 12 м 40 см. Масивний п'єдестал статуї близько 3,5 метрів висотою прикрашали позолочені фігури, що зображували олімпійських богів. На цьому п'єдесталі, який являв собою подобу Олімпу, знаходився трон, створений із золота і дорогоцінних каменів з безліччю різних прикрас із слонової кістки і чорного дерева.
Статуя Зевса є виразом світоправлячої могутності і разом батьківської ніжності, представлена сидячи на троні. Оливковий вінок прикрашав голову Громовержця, борода хвилястими пасмами обрамовувала його обличчя, з лівого плеча спадав плащ, що прикривав частину ніг. У лівій руці бог тримав скіпетр, увінчаний орлом, а на простягнутій правій руці стояла богиня Ніка із золота і слонової кістки. Фігура Зевса була виконана з дерева, і на цю основу за допомогою бронзових і залізних цвяхів, спеціальних гачків кріпилися деталі з слонової кістки і золота — така техніка і називається хрисоелефантинною. Обличчя, руки й інші оголені частини тіла виконані зі слонової кістки, волосся і борода, вінок, плащ і сандалі — із золота, очі — з коштовних каменів.
Трон виготовили, за одними джерелами, з кедра, за іншими — з чорного дерева і вкрили золотом і слоновою кісткою. Ніжки трону прикрашали фігурки танцюючої Ніки — богині Перемоги. Ручки трону підтримували сфінкси, а його спинку прикрашали Харити — богині краси, дочки Зевса і Гери.
Перед п'єдесталом, із зображенням сцени народження Афродіти, був облаштований невеликий басейн, викладений блакитним елевсинським каменем і білим мармуром. Зі слів древньогрецький письменника Павсанія (2 ст. н. е.), він служив для стоку залишків оливкової олії, якою регулярно змащували статую (масло зберігало слонову кістку від розсихання). Світло, що проникало крізь двері темного храму, відбиваючись від гладкої поверхні рідини в басейні, падало на золото одягу Зевса і освітлювало його голову. Мандрівникам, що входили в храм, здавалося, наче сяйво йде від самого лику божества.

Олександрійський маяк

Це останнє із класичних «чудес світу», пов'язане з ім'ям Александра Македонського.

Александрія, заснована в 332 р. до н. е., розкинулася в дельті Нілу, на місці давньоєгипетського містечка Ракотіс; одне з перших міст епохи еллінізму, споруджених за єдиним планом. В Александра зберігався саркофаг Александра Великого, також був музейон — місце перебування муз, центр мистецтв і науки. Його вважали і академією наук, і гуртожитком для вчених, і технічним центром, і школою, і найбільшою у світі бібліотекою. Пристрасний книжник та марнославна людина, цар Птолемей ІІ страждав від того, що в бібліотеці не було деяких унікальних рукописів грецьких драматургів. Він направив посольство до Афін, щоб афіняни позичили сувої на деякий час, аби їх скопіювати. Гонорові Афіни заправили за це величезну заставу — 15 талантів, що становило на вагу півтони срібла. Птолемей прийняв виклик. Срібло доставили афінянам і їм довелося виконувати договір. Але Птолемей не вибачив такої недовіри: він залишив заставу афінянам, а рукописи — собі.

Гавань Александра, одна з найбільших у Середземномор'ї, — на той час не була зручною. Ніл замулював територію, тому на мілководді серед каменів та мілини потрібні були вправні лоцмани. Щоб мореплавання було безпечним, вирішили збудувати маяк на острові Форос, на підході до Александра. В 285 р. до н. е. острів з'єднали із материком дамбою, й архітектор Сострат Книдський розпочав спорудження, яке тривало п'ять років, адже Александрія була передовим технічним центром і найбагатшим містом. Будівельники могли користуватися величезним флотом, каменярнями та досягненнями музейонських академіків. Маяк звели у вигляді триповерхової вежі висотою 120 м (перший та найнебезпечніший «суперник» єгипетським пірамідам). Його основою був квадрат зі стороною 30 м. Перший поверх (висота 60 м) спорудили з кам'яних плит, він підтримував восьмигранну башту, облицьовану білим мармуром. На третьому поверсі, в круглій обнесеній колонами вежі, постійно горіло багаття, полум'я якого відображалося складною системою дзеркал, його було видно на відстані понад 100 км. Дрова для вогнища доставляли наверх спіральними сходами (настільки широкі, що ними на 100-метрову висоту виїжджали віслюки з возами).

Цей маяк був і фортецею-форпостом Александрії, і пунктом спостереження, оскільки з його верхівки спостерігали за флотом ворогів, який наближався до міста. На башті розміщувалися технічні пристрої: флюгери, годинники, астрономічні прилади та ін. Сострат Книдський, щоб його не забули, порушив указ Птолемея: на підставі маяка написав: «Сострат, син Декстифона з Книду, присвятив богам-рятівникам заради мореплавців». Напис він прикрив шаром штукатурки, на якій вирізав ім'я Птолемея Сотера. Сострат не сподівався дожити доти, коли зруйнується та відпаде штукатурка, та й не цікаво йому було побачити вираз обличчя правителя, який би дізнався про такий вчинок. Але в майбутньому всі знатимуть, хто насправді збудував маяк.

Напис Сострата бачили римські мандрівники. Тоді маяк ще функціонував. Однак із занепадом Риму він перестав світити, від старості впала верхня вежа, але тривалий час ще стояли стіни нижнього поверху — аж до землетрусу в XIV ст. Залишки «чуда» вбудували в стіни турецької фортеці, у такому стані вони перебувають і нині. Реконструкції Александрійського маяка подібні до нью-йоркського хмарочоса Емпайр Стейтс Білдінг.

Отже, розглянувши логістичні функції класичних «чудес світу», ми переконалися, що всі вони безпосередньо, або опосередковано пов'язані з транспортною, складською, митною діяльністю, яку активно здійснювали стародавні держави світу в античні часи. Таким чином, логістика, як один із найсучасніших науково-практичних і бізнесових напрямів, має надзвичайні зв'язки з транспортною, торгівельно-складською та митною діяльністю, що була не тільки суспільно необхідною та досить розвинутою, сприяла формуванню потужних господарських, адміністративних і транспортних осередків, але й часто впливала на їх розвиток або призводила до занепаду.

Храм Артеміди в Ефесі

З руїнами цієї античної споруди, зведеної в п'ятому столітті до нашої ери, читач може ознайомитися особисто. Вони розташовуються на території, яка належить сучасної Туреччини. Храм, включений в список 7 чудес світу, збудований на честь покровительки любовних стосунків та родинного вогнища – богині Артеміди. Гроші на зведення культової споруди надав лідійський цар Крез, ім'я якого стало символом багатства.

Храм Артеміди був зруйнований під час пожежі, влаштованого Геростратом. Цей громадянин Ефеса захотів таким чином прославитися. Зухвалого божевільного засудили до страти, а його ім'я було зрадити забуттю. Тим не менш, ми знаємо історію Герострата, завдяки працям давньогрецького історика Феопомпа.

До початку III в до н. е. за велінням Олександра Македонського храм Артеміди був відновлений у своєму первісному вигляді. Але, до нещастя, архітектурному шедевру не судилося зберегтися до наших днів. У 263 році храмовий комплекс був частково розграбований готами, а пізніше його закрили у зв'язку з гоніннями, яким стали піддаватися абсолютно всі язичницькі культи.

Піраміда Хеопса

Продовжуючи розповідь про чудеса давнини, повідаємо вам про найбільшу з єгипетських пірамід – Піраміді Хеопса, розташованої в Гізі. Її також називають пірамідою Хуфу, або просто Великою пірамідою.

Це найдавніше з семи чудес світу, до того ж, піраміда ідеально збереглася до наших часів, на відміну від Колоса Родоського або Висячих садів Семіраміди. Єгиптологи вважають, що піраміда була побудована як гробниця для четвертої династії єгипетського фараона Хеопса. Будівництво піраміди тривало близько 20 років і було закінчено в 2560 р. до нашої ери. Гігантська піраміда висотою в 146,5 метрів була найбільшим спорудою в світі більше 4 тисячоліть, що є абсолютним рекордом, який навряд чи коли-небудь буде побитий. Спочатку вона була повністю покрита гладким каменем, який з часом осипався. Існує безліч наукових та альтернативних теорій про методи будівництва великої піраміди, від інопланетного втручання, до загальноприйнятих, базуються на тому, що величезні кам’яні брили переміщалися з кар’єрів спеціальними механізмами. Інтер’єр піраміди показано на рисунку.

Всередині піраміди Хеопса розташовані три палати – усипальниці. Сама нижня висічена в скелі фундаменті, на якій побудована піраміда. З невідомих причин її будівництво було не закінчено. Над нею знаходяться палата Цариці і палата Фараона. Велика піраміда є єдиною в Єгипті, де є і висхідні, і спадні коридори. Вона є центральним ключовим елементів комплексу в Гізі, навколо якого були споруджені ще кілька пірамід для дружин фараона, а також інші храми і гробниці

Велика Піраміда складається приблизно з 2,3 мільйонів кам’яних блоків. Найбільші камені були знайдені в палаті фараона, і важать 25-80 тонн кожен. Ці гранітні брили доставлялися з кар’єру на відстані майже в 1000 кілометрів. За загальними підрахунками на будівництво піраміди було витрачено 5,5 мільйонів тонн вапняку та 8000 тонн граніту

Звернемося до теорій будівництва піраміди, багато з яких найчастіше суперечать один одному. Вчені ніяк не можуть прийти до згоди щодо того, тяглися чи блоки, або котилися, або взагалі везлися. Греки вважали, що використовувалася рабська праця мільйонів єгиптян, в той час як сучасні дослідження довели, що на будівництві працювали кілька десятків тисяч кваліфікованих робітників, розділених на бригади відповідно до їх кваліфікації та навичок.

Спочатку вхід у піраміду перебував на висоті 15,63 метра (№1 на схемі, наведеній вище), з північного боку, зібраний з кам’яних плит у вигляді арок. Пізніше його заклали гранітними брилами, зробивши новий прохід висотою в 17 метрів (№2 на схемі). Цей прохід був висічений в 820 році халіфом Абу Джафаром, в спробі пограбувати піраміду (варто зазначити, що жодних скарбів він так і не знайшов). В даний час саме через нього туристи потрапляють всередину піраміди.

Відразу після входу всередину піраміди починається спадний коридор довжиною в 105 метрів (№ 4 на схемі вище), що перетікає в невеликий горизонтальний коридор, що веде до нижньої палати (№ 5 на карті). З камери веде вузький лаз, який закінчується тупиком. А також невеликий колодязь глибиною в 3 метри. Як вже згадувалося вище, з якоїсь причини ця палата була кинута незавершеною, а основні палати пізніше побудовані вище, в самому центрі піраміди.

З низхідного коридору вгору йде висхідний прохід, під тим же кутом в 26,5°. Його довжина складає 40 метрів і веде він до Великої Галереї (№ 9 на схемі), звідки йдуть проходи до палати фараона (№ 10) і палати цариці (№ 7). На самому початку великої галереї видовбана вузька, практично вертикальна камера, з невеликим розширенням в середині, яке носить назву Грот (№ 12). Імовірно, грот вже існував до побудови піраміди, як окрема споруда.

Від Палати Фараона і Палати цариці рівномірно розходяться вентиляційні канали шириною в 20 сантиметрів, в напрямку на північ і на південь. Призначення цих каналів невідомо – або вони використовувалися саме для вентиляції, або з ними пов’язані традиційні уявлення єгиптян про потойбічному світі.

Існує думка, що стародавні єгиптяни досконало володіли геометрією, і знали про “числі Пі” і про “Золотий перетин”, що відбилося на пропорціях піраміди Хеопса і куті нахилу. Такий же кут нахилу використовувався і для піраміди в Мейдумі. Але можливо, що це проста випадковість, так як більше такий кут ніде не повторювався, всі наступні піраміди мали інші кути нахилу. Особливо фанатичні прихильники містичних теорій припускають, що саме цю піраміду будували представники інопланетних цивілізацій, а решта єгипетські піраміди були побудовані єгиптянами дійсно, що намагаються її скопіювати.

За словами деяких астрономів, Велика піраміда – це астрономічна обсерваторія стародавніх єгиптян, так як коридори і вентиляційні канали точно вказують на зірки Тубан, Сіріус і Альнітак. Противники цієї теорії стверджують, що це простий збіг. При проведенні розкопок поблизу піраміди були виявлені ями з староєгипетськими човнами, зробленими з кедра без використання цвяхів і кріплень. Цей човен був розібраний на 1224 частини, які зібрав реставратор Ахмед Юссуф Мустафа, на що в нього пішло 14 років. В даний час на південній стороні піраміди відкрито музей, де і можна споглядати цей човен (сама споруда музею на фото вище виглядає досить оригінально, варто відзначити), а також придбати безліч сувенірів.

Висячі сади Семіраміди

Існування висячих садів Семіраміди – не легенда, а історично доведений факт, хоча із їх створенням пов’язана легендарна історія про ассірійську царицю Семіраміду, яку взяв за дружину Навуходоносор в свої володіння у Вавилоні (нині – 90 км від Багдаду). Царівна сумувала у цьому піщаному місті, де не було жодного деревця чи травички. Навуходоносор вирішив зробити все, щоб його дружина не марніла на очах, і збудував висячі сади поруч зі своїм палацом. Це було приблизно 3 тисячі років тому...

Сади мали форму східчастої піраміди з чотирма уступами, на кожен з яких був насипаний родючий шар ґрунту та насаджені рідкісні дерева і квіти. Сади поливали за допомогою водопідйомних пристроїв, змонтованих найбільш відомими інженерами того часу. Вода подавалася по підйомному колесі до садів у шкіряних відрах. Підйомне колесо оберталося завдяки праці рабів. Величезна споруда спиралася на безліч колон, тому здалеку вона нагадувала садок, що завис у повітрі. Саме тому ці сади здавна називають "висячими". Платформи терас являли собою складну конструкцію: в їх основі лежали масивні плити з каменю із шаром комишу, вкритого асфальтом. Потім йшов подвійний ряд цегли, а ще вище – свинцеві пластини для затримки води. Поверхи садів з’єднувалися широкими драбинами, оздобленими рожевим та білим каменем. Висота поверхів була приблизно 28 метрів, що забезпечувало достатньо світла для рослин.

Недовго проіснували сади Семіраміди (близько 200 років) – під час панування персів замок та сади разом із ним перетворилися на пустку. А після паводків Євфрату здавалося, що сади і зовсім зникли з лиця землі. Пізніше й саме місто Вавилон неодноразово було зруйноване. Саме тому довший час археологам не вдавалося знайти слідів чуда світу. Аж до кінця XIX століття, коли німецький вчений Роберт Кольдевей натрапив на сліди садів при розкопках у Вавилоні. Цей археолог був надзвичайною людиною, він водночас займався письменництвом, історією, архітектурою. Саме йому судилося відкопати дивні склепіння. Вони були під п’ятиметровим шаром щебеню та глини на горі Каср, котра приховувала руїни південної частини палацу. Вчений продовжував розкопки, розраховуючи знайти під склепінням підвальне приміщення. Але до його великого подиву під склепінням знаходилися лише стовпи, що підпирали його. Стовпи були з каменю, а каміння в месопотамській архітектурі було великою рідкістю. Нарешті Кольдевей виявив залишки глибокого кам’яного колодязя з дивною триступінчатою спіралеподібною шахтою. Знахідка зацікавила археолога, але не одразу наштовхнула його на думку про легендарні сади Семіраміди, про які тоді згадували лише в дитячих казках. Кольдевей розумів, що будова була споруджена тут з особливою метою. Після деяких пошуків та досліджень Кольдевей здогадався: йдеться про висячі сади, адже в усій літературі про Вавилон, починаючи з античності і закінчуючи клинописом, всюди мова про застосування каменю при будівництві йшла лише в дуже рідкісних випадках, а саме: при будівництві північної стіни району Каср та при будівництві висячих садів. Завдяки дослідженню знахідки Кольдевей зайнявся вивченням іноземних мов. Тоді він остаточно переконався в існуванні садів Семіраміди, під якими знаходилася дивовижна для того часу водопровідна система. Та сьогодні ми не можемо побачити навіть залишків садів, бо вони докорінно знищені паводками Євфрату. Інженери та художники сьогодення багаторазово намагалися відтворити дійсний вигляд висячих садів Семіраміди, але зробити це можна лише із легендарних описів та старовинних писань. На жаль, це чудо світу навіки залишатиметься загадкою.